25.10.2021

Постріл в обидві ноги та обидві руки. Чим загрожує для України повне припинення торговельних відносин з Росією

Олена Голубєва
Олена Голубєва

Журналіст в ІА 112.ua






Фото з відкритих джерел

Оригінал тексту розміщений на 112ua.tv.

Україна та Росія підійшли до межі повного припинення торгових і ділових відносин. Позбавлена логіки агресивна антиросійська політика, що проводиться Петром Порошенком і, всупереч очікуванням більшості виборців, взята на озброєння Володимиром Зеленським, нині сягла апогею. Переслідування опозиції на чолі з Віктором Медведчуком може стати останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння російського президента Володимира Путіна. Толерантність, з якою Москва досі ставилася до рішень України запроваджувати заборони та економічні санкції, навіть на шкоду власній економіці, може закінчитися. І це матиме найсерйозніші наслідки для України.

Через політичний курс, що проводиться в Україні після приходу до влади Порошенка, українські виробники продуктів харчування, легка промисловість і ще низка галузей втратили ємний ринок збуту в РФ: багато підприємств закрилися, а люди поїхали на заробітки закордон. Найбільше через розрив з Росією постраждали високотехнологічні українські підприємства – сектор машинобудування, оборонки, українські авіа та космічна будова. Не знайшовши за сім років заміщення російському партнерству, підприємства не перший рік балансують на межі банкрутства. Ринок Європи, незважаючи на всі обіцянки, так і не відкрився для українців, а для тих одиниць, які все ж змогли на нього потрапити, не став рятувальним кругом.

Зростання цін на нафтопродукти, вугілля та електроенергію – це також наслідки розриву з РФ. Наша країна вже втратила значні обсяги транзиту газу, які стабільно приносять мільярди доларів скарбниці, а незабаром може втратити їх зовсім, що матиме, без перебільшення, катастрофічні наслідки для української економіки, яка зазнає скрути.

Складається враження, що влада свідомо погіршує ситуацію, що склалася. Остаточно зіпсувавши ситуацію з Росією, вона тепер робить усе, щоб розірвати економічні відносини з ще одним найважливішим торговельним партнером – Білоруссю. І так само, як і з РФ, жондої економічної логіки, тільки політика.

Реалізуючи курс на розірвання зі своїми традиційними партнерами, Україна мало чим відрізняється від унтер-офіцерської вдови, яка сама себе відшмагала. Дії української влади, що здійснюються під прапорами боротьби з державою-агресором, не можна пояснити логічно, оскільки основної шкоди вони завдають не РФ, а самій Україні та українцям.

Це особливо помітно й відчутно в енергетичному секторі. До 2015 року Україна купувала газ з Росії безпосередньо і внаслідок цього мала ціну, яка давала змогу активно нарощувати м’язи української хімічної промисловості, виробникам мінеральних добрив, металургії. Ціна газу для населення в 2010-2013 роках не перевищувала 72,5 коп. за куб. м. Після Майдану вона вже не опускалася нижче 7-8 грн, а нині населення платить 10-11 грн за куб. м з доставкою, і влада запевняє, що це ще велике благо, оскільки за нинішніх світових 1 тис. дол. за 1 тис. куб. м ціна могла би бути більшою за 20 грн/куб. м. При цьому державне “Укргазвидобування”, газ якого переважно йде на потреби населення, видобуває його із собівартістю не більше за 1 грн/куб. м. Це підтвердив топ-менеджер “Нафтогазу”.

Вітчизняного газу на всіх не вистачає, і “Нафтогазу” доводиться все одно закуповувати його за кордоном по 1 тис. дол. за куб. м. Де логіка? Замість того, щоб сісти за стіл переговорів і домовитися про прийнятну ціну газу з “Газпромом”, українська влада продовжує стріляти собі в ногу, купуючи газ за ціною європейських хабів. При цьому гроші українських платників податків йдуть на рахунки західних трейдерів, але газ фізично не переміщується: це все той самий газпромівський газ, який відвантажується до України з транзитних обсягів. Необхідність переміщати газ з Європи трубою фізично додасть до вартості ще 50 дол. на 1 тис. куб. м.

І, безперечно, така необхідність в України незабаром з’явиться. Агресивна антиросійська політика, що проводиться після Майдану, змусила РФ активізувати процес будівництва газопроводів в обхід України. Ще в 2012 році було введено в експлуатацію “Північний потік”, потім було побудовано дві нитки “Турецького потоку”, унаслідок чого поставки газу до Туреччини, Греції, Болгарії та Румунії припинилися: Трансбалканський газопровід на українській стороні спорожнів. Після запуску “Північного потоку – 2”, який вже добудовано і перебуває в процесі сертифікації, необхідності у використанні української ГТС зовсім не буде. Після цього її можна і потрібно буде порізати на брухт, оскільки для внутрішніх потреб Україні такі обсяги не потрібні. Вони ляжуть додатковим тягарем на плечі промисловості, яку змусять платити за обслуговування порожніх труб.

Очевидно, що на відміну від України європейські країни керуються у своїх рішеннях економічною доцільністю, а не політичними гаслами. Наслідуючи приклад інших країн, Угорщина з 1 жовтня отримуватиме газ через “Турецький потік” і газопроводи Південно-Східної Європи, а також через Австрію. “Газпром” та угорська MVM CEEnergy Ltd підписали два довгострокові контракти, що гарантують стабільні постачання газу на вигідних умовах на найближчі 15 років. Українське МЗС закотило з цього приводу справжню і дуже негарну істерику, пояснюючи це тим, що рішення призведе до практично повного припинення транзиту російського газу до Угорщини через Україну. Мабуть, українська влада вважає, що для інших, як і для них, набагато краще, коли політика важливіша за економіку й добробут у країні.

У Зеленського прекрасно розуміють, що в разі скорочення до мінімальних фізичних обсягів російського газу в трубі Україна взимку не зможе забезпечити належний тиск. Без газу в люті морози може залишитися низка областей на півдні й сході. Жителі Миколаївської, Одеської, Херсонської областей можуть замерзнути, а робота ключових промислових підприємств у регіонах припиниться. Очевидно, в такій ситуації Україна, а не Росія, має бути зацікавленою домовлятися. Але чомусь саме Росія, яка довела, що може забезпечити стабільні й безперебійні постачання газу до Європи і не потребує української ГТС, вже кілька років кличе Україну за стіл переговорів, але у відповідь отримує незмінну відмову.

Схожа ситуація з електроенергією – Україна заборонила її постачання з Росії, хоча навіть люди з найближчого оточення Зеленського публічно говорили про те, що дешева російська електроенергія сприяла зниженню ціни й була суворим нашийником для жадібності українських олігархів, які домінують у галузі. Електроенергія в Україні вже значно подорожчала, що позначилося на собівартості більшості товарів, ціни на які зросли. Про необхідність підвищувати тарифи для населення сурмлять водоканали і не тільки вони, до зими ціни на електроенергію зростуть ще більше. І добре б, щоб ще й не було дефіциту а, як наслідок, масштабних блекаутів. Склади з вугіллям в Україні вже який місяць пустують, але загороджувальні мита, встановлені на більшості сортів російського вугілля, продовжують діяти. Вугілля для потреб українських теплоелектростанцій закуповується за цінами нещасливого Роттердаму. Принцип у дії той самий: краще українці платитимуть дорого за міжнародний хаб, ніж дешево агресору. Втім, чия політика в торговельно-економічних відносинах більш агресивна – ще велике питання. Баланс введених мит і заборон є нерівним – на цьому терені лідирує Україна.

Українська влада ввела спецмито на дизельне паливо, що постачається трубопроводами. Після цього рішенням РНБО і зовсім націоналізувала “трубу”, знерухомивши її. Змусила піти з ринку найбільшого постачальника автогазу з РФ. У результаті, українці зазнали шаленго зростання цін на соціальний вид палива. Україна постійно оновлює свій санкційний список, додаючи до нього дедалі нові товарні групи з РФ: будматеріали, мінеральні добрива, продукцію деревооброблення й металургії, легковики та вантажівки. При цьому Росія реагує на це більш ніж стримано. З України заборонили постачання низки європейських товарів, які забанено в РФ з 2014 року, зокрема делікатесних сирів – італійського пармезану наприклад. Потрібно віддати належне, РФ ніколи не грала з чутливими для нашої країни темами, наприклад із постачанням нафтопродуктів. Але ж частка Росії настільки велика, що вона легко би влаштувати відчутний струс Україні.

Минулого року, за даними Державної митної служби, Росія увійшла до трійки основних торгових партнерів України. Саме з РФ (на 4,6 млрд дол.), Китаю (8,3 млрд дол.) і Німеччини (5,1 млрд дол.), як виявилося, Україна імпортувала найбільше товарів.

Росія залишається для України також великим експортним ринком. До країни постачають металопрокат і металеві вироби, верстати й транспортні засоби, продукти хімічної промисловості, деревину та целюлозно-паперові вироби, продовольчі товари і сільськогосподарську сировину, текстиль і взуття. До 2014 року Росія була найбільшим ринком збуту молочної продукції, зокрема сирів, м’яса, української горілки та кондитерських виробів, продукції легпрому. Ринок Росії дуже ємний, і до того ж росіяни лояльні до української продовольчої продукції. Через антиросійську політику втратили ринок збуту й були змушені закритися молокопереробні підприємства, сирні та лікеро-горілчані заводи, що забезпечували тисячі робочих місць. Україна зробила все можливе, щоб знищити багаторічну співпрацю з РФ у машинобудівній, космічній, авіаційній галузях. Це поставило унікальні українські підприємства на межу виживання. Легендарний “Антонов”, “Південмаш”, більшість підприємств “Укроборонпрому” так і не змогли знайти можливість заміщення російських матеріалів, приладів, на які було орієнтовано їхні проекти. Підприємства змушені скорочувати співробітників і просити милостині з бюджету, щоб виплатити співробітникам зарплати.

“У нас серйозно змінилася структура товарообігу з Росією. Якщо в 2012-2013 роках у нас була досить велика частка високотехнологічної продукції, то тепер ми знизилися до рівня сировини — продукції з низькою доданою вартістю”, – зазначав економічний експерт Олег Пендзин.






112ua.tv





112ua.tv

За постмайданні роки Україна так і не змогла знайти Ельдорадо, на які багато хто розраховував, при укладенні угоди про вільну торгівлю з ЄС. Все не так просто: як виявилося, Європа готова купувати в України ліс-кругляк і бурштин за викидними цінами, але не поспішає відкривати свої ринки для продукції з високою доданою вартістю. Українські підприємці неодноразово скаржилися на обмежені квоти на постачання тваринницької продукції до ЄС, а автоперевізники – на кричущу ситуацію з видаванням дозволів на перевезення Польщею. Для багатьох галузей ЗВТ з Європою стало грою в одні ворота. Підприємці дорікають, що крім найвищої конкуренції в ЄС потрібні сертифікати та дозволи чи не на кожну окрему позицію номенклатури; неймовірно заплутана і складна процедура виходу в торгові мережі. Скористатися привабливою пропозицією нарощувати експорт до Європи змогли, без перебільшення тільки одиниці українських виробників. На жаль, за цей невеликий успіх було заплачено величезну ціну: промисловими підприємствами, що занепали, звільненням і виїздом з України кращих мізків – інженерних кадрів і IT-фахівців.






112ua.tv

Дежавю нині можна спостерігати і щодо Білорусі, яка в очах Зеленського з надійного партнера раптом стала ворогом України. І знову політика на першому місці, а економіка, схоже, зовсім не береться до уваги. Зазначимо, що за загального товарообігу в 2,59 млрд дол. Україна імпортує білоруські нафтопродукти й бітум, без якого Велике президентське будівництво доріг встане, на близько 1,2 млрд дол. З Білорусі імпортуються добрива, наземний транспорт, пластмаса, полімери, хімікати і продукція деревообробної промисловості. При цьому провідною статтею експорту України до Білорусі є корми та відходи харчової промисловості, чорні метали, ядерні реактори, котли та механічне обладнання, залізничний рухомий склад.






112ua.tv





112ua.tv

Але незважаючи на те, що переорієнтація на економічні відносини з Європою не забезпечує Україні необхідних обсягів експорту і Мінськ залишається важливим зовнішньоекономічним партнером Києва, Україна вирішила відреагувати на затримання білоруського блогера Романа Протасевича запровадженням економічних санкцій. Як і у випадку з Росією, збитків вони завдали переважно українським підприємствам. І як би шалено це не звучало, влада всерйоз розглядає посилення антибілоруських санкцій, у тому числі шляхом заборони імпорту білоруських нафтопродуктів. Будемо чесні, для Білорусі це як укус комара – країна хоче зберегти ринок Росії, який удесятеро більш ємний і платоспроможний, ніж український. А ось українці можуть серйозно постраждати, адже тільки від повідомлення, що великий білоруський виробник дизпалива та автогазу збирається на ремонт, стели на українських автозаправках починає лихоманити. Для України Білорусь – єдина після РФ альтернатива отримання нафтопродуктів за нормальними, а не європейськими цінами, за якими нафтопродукти заходять з моря.

Схоже, Банкову все це мало хвилює. Адже платять за всі ці політичні рішення не Порошенко, не Зеленський і члени його команди, а прості українці зі своїх спорожнілих кишень.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIKUA.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Джерело: https://zikua.tv/blogs/postril_v_obydvi_nohy_ta_obydvi_ruky_chym_zahrozhuie_dlia_ukrainy_povne_prypynennia_torhovelnykh_vidnosyn_z_rosiieiu_1013658

Залишити відповідь